Мистецтво – занадто суб’єктивна річ. Кожна людина знаходить в ньому щось своє, те, що потрібне саме їй. Адже не завжди в житті реальностей, ти можеш просто взяти і абстрагуватися від них або відійти від буденності. У цьому й позитив мистецтва. Ми ж не можемо назвати мистецтвом лише картини, театр, літературу. В сучасному аспекті це й кіно, будь-які стилі в музиці, якась чудернацька скульптура тощо.

І ми не можемо заперечити, наприклад, що black metal – це не мистецтво, як би більшість його не сприймали, адже він виник в процесі творчості. А якщо від нього отримують естетичне задоволення, то і це можна назвати твором сучасного мистецтва. Просто кожен сам для себе має зрозуміти та усвідомити, чому він віддає перевагу.
Будь-яке мистецтво має право на життя. Головне для нього – розуміння. Нове сучасне мистецтво ще не досягнуло апогею своєї популярності, а навпаки, воно зовсім не стало масовим. Як на мене, то для перевірки, так би мовити профпридатності, має пройти одне або два покоління. Адже, якщо нове мистецтво не буде мати прихильників, то воно просто не буде мати сенсу.
Тепер подумаємо, чому саме зараз не має піку цього мистецтва і чому його розвиток такий повільний. Відповідей може бути декілька. Наприклад, можна навести таку думку, що ті люди, які проживають зараз, занадто звикли до їх мистецтва, що стало неначе однією з головних частин їх душі. Їм важко сприймати щось інше, бо суспыльство просто не бажаэ зрозуміти це сучасне мистецтво. Інша ж причина полягає саме в розумінні, хоча ці причини між собою й пов’язані. Але тут трохи інакше. Люди не розуміють нове мистецтво, бо воно відмежовує реальність. Воно не малює озеро, сад та лебедів, хоч як вони можуть бути майстерно виконані. Нове мистецтво полишає форми та обмеження. Воно наче летить в просторі і зображує не сам предмет, а його головні риси, його суть або ж своє бачення цього предмета окремо, незважаючи на умови. Це наче абстрагування від усього світу, наче політ в безвість. Таке мистецтво називають дегуманізмом, бо воно не звертає уваги на почуття людей, їх особистості, воно взагалі виключає щось людське, а залишає власне лише образ. Така метафоричність перебуває в сучасному мистецтві.
Наша єдина ціль – це намагання зрозуміти новітні зміни. Ми не зобов’язані захоплюватися цим мистецтвом чи виправдовувати. Просто зробити спробу, а потім для себе вирішити – чи варте воно чогось.
Цю ж статтю ви можете прочитати російською мовою на http://www.qli.ru/?p=25662

Катрiн Москалець