Людина створила мистецтво,

а мистецтво людину…

Жити, відчуваючи що живеш. Дихати, відчуваючи, що дишеш. Радіти, усвідомлюючи, наскільки важливо дарувати радість іншим. Кохати, відчуваючи, що також коханий. Бути щасливим, роблячи щасливими оточуючих. У рушійній силі цього виміру, під впливом аналогічних ностальгічних проявів людської сутності, народ творить безмежну кількість прекрасного і всесильного.

Одним із цих проявів є мистецтво. Воно безмежно невичерпне, охоплюючи незліченне багатство видів: образотворче, літературне, музичне, ковальське, фотомистецтво тощо. Цей список можна продовжувати до необізнаних обріїв, та зупинюсь я зараз тільки на одному із них – літературному мистецтві. Воно поєднує в собі різнобарвну палітру різних відтінків. Модернізм, постмодернізм, дадаїзм, кубізм, імпресіонізм, експресіонізм, символізм, сюрреалізм – усі вони, наче гучні нотки в могутніх акордах, що зливаються у невмирущу та все спопеляючу симфонію, що супроводжує людську расу впродовж всієї їхньої епохи.

Література за останні кілька років докорінно змінила сприйняття мною життя навколо і мого в тому числі. Вона навчила мене цінувати та зберігати в серці ті безтурботні миті, що дарує нам доля, адже їх так мало, і час від часу нестерпно бракує.

Та з часом людська натура починає знехтувати сестру Літературу, і та починає занепадати, відходити у забуття розсіюючись, наче „будинок з піску і туману”… Народе, схаменися! Її ж бо потрібно берегти і леліяти, як рідну, тому що література – це один із небагатьох незруйнованих культурних бар’єрів, що утримує людство від повного духовного занепаду та самознищення.

Як сказав Гюстав Флобер, у листі до Жорж Санд: „Людина – ніщо, твір – все!”. І я повністю погоджуюсь з його твердженням, адже людина в кінці кінців колись таки помре, а пам’ятки літератури, як мистецтва – житимуть вічно. Доказом цього можуть слугувати артефакти та манускрипти древніх племен майя та ацтеків, що царювали на Землі за кілька тисяч років до нашої ери. Ці знахідки, ніби послання з минулого, вони – невмирущі. То не дозвольмо, щоб складової наших скарбниць культури нестало, ще за нашого панування.

Справді, література – і є та сама „нитка Аріадни”, що виведе нас на правильний шлях у культурно-моральному аспекті. Вона – єдина, незламна,  мов кремінь, створена людством зброя проти абсурдної фальші богемного блуду.

Тож, об’єднаймось, заради спільного майбутнього! Врятуймо мистецтво літератури, а вона, у свою чергу, врятує нас. Об’єднаймо власні сили та трепетні душі на фоні невгамовної та руйнівної енергії мистецтва. І я вас запевняю: доки література житиме у наших серцях – не помре ніколи!!! Тож відкриймо свої душі, впустімо її часточку у них і несімо по життю, щоб кожен з нас мав заслужене право називати себе гордо — „людина розумна”!

Синди Брезжунова