Кожна людина в своєму житті грає головну роль, Виконує обов’язки і режисера, і сценариста. Від того, як людина проживе своє життя і залежить жанр фільму: чи то мелодрама, чи пригоди; може авантюра або суцільна драма. Проживаючи свій, відзначений Богом, час треба пам’ятати, що багато речей залежить від нас, ми пишемо свою історію…

Як би там не було, та треба прожити своє життя так, щоб у старості можна було б пригадати все з гордістю, ні про що не жалкуючи. Адже воно, як і будь-яка кінострічка рано чи пізно закінчується.  Життя минає швидко, час летить неспинно і нескорено. Не варто цей дорогоцінний і такий швидкоплинний час розтрачати на нісенітниці: на досягнення авторитету у компанії, на шалені тусовки, порожні розмови, непотрібні знайомства та стосунки, що затягують нас у безодню, не даючи відчути справжньої краси життя. Адже тільки відмовившись від залежності матеріалізму людина зможе відчути справжній смак життя!!! Нехай він і не солодкий, він таким і не має бути, зате він чистий, без жодної краплі фальші.

Смак життя різнобарвний, немов індійські прянощі: духмяні та з терпкуватим присмаком.

У світі є багато цікавого і неосяжного: полонячи пустелі та всевідроджуючі ріки, гори і рівнини, озера та бескиди —  все Це дано нам, людям, щоб ми насолоджувались ним, більше людям нічого не потрібно, адже світ – прекрасний. А люди створюють собі якісь штучні умови, штучний вимір, і найгірше те, що вони радіють йому і захоплюються ним.

Чому людина не хоче відкинути цей фальш? Я не маю на увазі відмовитись від прогресу і благ цивілізації, просто ми від них на стільки залежні, що за їх відсутності просто загинемо.

Більшість людського суспільства віддало б перевагу подорожам по Європі та відпочинку у комфортабельним готелям, ніж пізнанню природного безмежжя. Але там, між будівлями, вони не побачать світ у всій його красі. Люди кочують від одного залізобетонного лабіринту до іншого, дурячи себе, що бачать велику різницю. Та подивімося правді в очі: ніякої різниці немає! Безліч людей так і проживає, ніколи не пізнавши воістину справжню красу світу цього. А  краса його починається там, де закінчується людське втручання в розвиток і царювання Матінки Природи.

На мою думку справжнє життя – це коли ти прокидаючись зранку, з першим подихом, відчуваєш єднання з природою: вітром, сонцем, і Землею в цілому. Коли поряд з тобою кохана людина, що розділяє твої погляди і моральні принципи, що сприймає і любить тебе за те, який ти є, з усіма твоїми недоліками і принадами, а не за те, що у тебе великий дім, дороге авто чи престижна робота. Справжнє життя – це коли переживаєш чорні смуги в житті з вірою, і з надією дивишся у майбутнє. Коли щодня відкриваєш для себе щось нове і прекрасне.

У світі безліч невідкритого і необізнаного, за життя треба так багато встигнути, та коли це все встигнеш, якщо кожен із нас прикутий ланцюгами з потреб і обов’язків до сірої буденності. Тільки відмовившись від полону матеріалізму – ми набудемо здатності побачити справжні барви життя у всій їх красі.

Між минулим і теперішнім –

всього одна мить: потрібно

навчитися її впіймати…

Синди Брезжунова