«О Україно!»- здивовано вигукуєш, коли хочеш виразити захоплення своїй державі. Твоя історія багата, а народ щедрий, гостинний, простори твої безкраї, мальовничі, а чорноземи родючі та й звір плодючий.
З давніх-давен наші пращури брали участь у її створенні та становленні, як незалежної держави, починаючи з Богдана Хмельницького, Івана Брюховецького і закінчуючи першим президентом України — Леонідом Кравчуком.

Сучасна людина можливо ніколи навіть не замислюється над тим, якими зусиллями було здобуто її статус незалежності, або ж що її очікувало, якби ми й досі жили в Радянському Союзі.
Якби, якби… стільки дитячих запитань: чому сонце світить, чому трава зелена. Саме в дитячому віці, коли немає ні турбот, ні термінових справ, а тільки двір та безкінечні гульки, дитина повністю оцінює красу, яка її оточує. Запам’ятовує своєрідні запахи, краєвиди, які згодом стають для неї рідними, куштує усе, що блищить, на смак, потрапляючи через це у найрізноманітніші халепи.
Хочеться вірити, що Дніпровські схили, Софія Київська, Хортиця, будуть оцінені не тоді, коли на залізничному вокзалі, сівши в потяг і залишившись на одинці зі своїми думками, буде щось таке блимати у вікні, а в той час, коли людина за своїм власним бажанням захоче осягнути її безмежнії кордони. А дійсно! Скільки усього видно через маленьке віконце в щілині вагону: українське сонце, що виринає чи потопає, українські небосхили, що ведуть у далечінь, Карпатські гори, яким кінця-краю нема а бо ж та сама отара овець, яку вигулює пастух, поспівуючи в сопілку. Прибувши на станцію, такого не побачиш. Там будуть стоять величезні арки, купа вагонів з димарями, незнайомі люди, кожен зі своєю життєвою історією та злий провідник, що цілу ніч не спав, перевіряючи білети та створюючи комфорт своїм пасажирам.
В майбутньому будь-яке українське місто, на відміну від селища буде славитися своїми високими технологіями, які заполонили увесь світ. Ті ж самі величезні торгові центри з дорогим одягом, привезеним спеціально від українських дизайнерів, де та сама вишиванка, з тими самими символами і оберегами виглядає зовсім по-іншому. Нинішні українські жінки уміють здивувати своїм зовнішнім виглядом, шокуючи своїх чоловіків. У бабусі в селі з такою дивиною не зустрінешся.
Та найголовніше в моїй державі  не культура, не їжа і навіть не влада. Найголовнішими є моральні цінності народу,  культ сім’ї. Середньостатистична вкраїнська родина складається з 4 чоловік. Батько-патріарх,  голова, добувач , богатир. Ненька – берегиня сімейного вогнища, завжди підтримує свого люблячого чоловіка, допомагає йому і підставляє своє тендітне жіноче крило, коли необхідно. Старша сестра – постійно в зговорі з молодшою, усе роблять разом, для один одного не лише родичі, а й справжні товариші. Молодша сестричка – маленька пустунка, шукачка пригод, з нею ніколи не буває сумно. Живуть усі в злагоді та розумінні сердець один одного.
Вкраїна наша сповнена любові, плекана з прадідівських сердець і сліз, становлена клопіткою, чесною працею, а народ осяяний благодаттю Божою. Така моя Батьківщина, рідна ненька, рідна земля – Україна.

Оксана Иванина