Разу одного, коли сонце за обрій сідало і на полі квіти, що пахнули кульбабками цвіли, пливучі хмарки в небі  нагадали мені страшну пригоду, завдяки якій перший раз у своєму житті я отримала заряд адреналіну. Ні в якому разі неня в той день не кликала мене додому, бо інакше правосуддя праведне не сталося в небі грізнім, справедливім.

В той день я не крала у сестри своєї останній шматок торта і не ховалася від неї в огороді, бо інакше я не розказала б цікавезну-прицікаву історію про те, як буцнула коза мене через ту кляту ромашку, що сподобалась нам обом. Так от, сидівши у двух метровій кукурудзі, доїдавши немиту морквину і ховаючись від своїх галасливих родичів, я угледіла дивину в прямому сенсі слова: біла-білесенька, як зуби у афроамериканця з реклами «Лакалут» бігала по квітковому гаю коза. Вона дожовувала нещасні квіти, що були посаджені мною навесні. Я ні в якому разі не сміла тривожити її чутливу жіночу психіку. Я не кричала і не вередувала як навіжена і не мотляла руками навколо неї. Тому вона не буцнула мене.
В очах моїх стривожених потемніло все, і я по-трошку відчула спокій і життєву гармонію. Впавши на запашне, шуршаве сіно, до якого це створіння боже, назвемо його Машкою, ще не встигло добратися, я поринула у світ снів дитячих. Через деякий час дідусь знайшов мене і від люті зарізав козу. Він не любив, коли мене ображали. Такий собі люблячий дід в мене виявився.
Супчик із Машки вдався на славу! З’їла я три ополоники.

Иванина Оксана