журналистикаЖурналістика — діяльність, яка полягає в зборі, осмисленні й оприлюдненні за допомогою засобів масової інформації повідомлень про події, людей або проблеми.

Якою повинна бути ваша журналістська освіта?, на це питання не так просто відповісти бо для кожного журналістика це щось своє: своє мислення, своя творчість, своє мистецтво. І кожен бачить її по свойому з усіма її перевагами і недоліками.

Для того щоб найповніше зрозуміти журналістику і зрозуміти якою вона повинна бути саме для вас потрібно відповісти на такі запитання:

1.Що для вас важливіше орієнтування на практику чи на теорію?
2.Викладачі повинні бути практиками чи теоретиками?
3.журналіст повинен бути інформатором чи аналітиком?
4.Чому ми, ви, я обрали саме цю спеціальність, и ким саме ви хочете бути у журналістиці?

Якщо ми відповімо на всі ці запитання то для себе вирішимо що для нас журналістика і яке місце вона посідає у нашому житті не беручи навіть до уваги більш теоретичні питання, але саме теоретичні питання для себе необхідно висвітлити и зрозуміти. Це робиться для того щоб відповісти на питання що таке журналістика взагалі и що таке журналістика для вас.

Отже почнемо з першого питання. Для того щоб для себе зрозуміти на що ми будемо орієнтуватися потрібно для себе зрозуміти що таке теорія, а що таке практика.

Теорія— це орієнтування насамперед на знання. Це з одного боку дуже правильно бо без якогось початкового матеріалу неможливо зрозуміти журналістику, тобто якщо є умовно говорячи тісто ви з нього зможете щось зліпити, а якщо його немає то і ліпити буде не з чого.

Практика – це орієнтування на отримання знань але вже у більш практичному сеансі. Тобто якщо людина більш орієнтована на практику це набагато краще, бо все пізнається у роботі. Ну якщо взяти досить простий аспект-на теорії ви не зможете зрозуміти виходить у вас щось з вашої спеціальності або ні, а на практиці ви для себе це зрозумієте. У цьому ж запитанні я хочу розповісти і про викладачів, звісно теорія важлива, але ж без практики це нічого не буде коштувати. Як сумно стає коли людина виходить з університету, коли в неї повна голова думок, є багато теоретичних знань, а от практичних мало. Це можна порівняти із тим що людина виходить з університету у доросле життя, у житті там де тільки від нього буде залежати як складеться надалі його життя, а насамперед його кар’єра, а він до цього нажаль просто не готовий. Не готовий до того до чого його не підготували, і як іноді сумно буває коли людина вже закінчила університет і зрозуміла що це не її. Не її спеціальність, не її мрія, не її майбутнє.

Зараз я не хочу когось образити, в мене не має такої мети. Звісно наші викладачі найпрекрасніші у своєї праці, у свої знаннях, у надання цих знань нам, але хочеться трохи більше практики, а менше теорії. Бо якщо говорити відкрито то якщо людина у своїй роботі чогось не зрозуміє вона сяде і щось для себе нове прочитає і зрозуміє. Що стосується мене я і за теорію і за практику, але хай практиці буде трохи більше. Ну так буває що людина могла якось не так подумати, не так зрозуміти і вона просто переплутала не оцінила свої зусилля і пішла не туди, саме практика може цій людині допомогти зрозуміти на своєму вона місці чи ні.

У цьому ж запитанні мені хочеться розповісти про школу інструктажного виховання. На мою думку це дуже важливо.
Отже, школа інструктажного виховання поширена у країнах із тоталітарним режимом. Підготовка журналістів здійснюється на заса¬дах партійності правлячої партії. З МІ в таких державах також партійні, тобто узалежнені від правлячої партії та служать захистові її політичної доктрини. Вільна журналістика за таких умов відсутня, усі газети й жур¬нали є органами партійних комітетів різного рівня.

Освіта журналіста в цих умовах полягає не стільки в набутті май¬бутнім спеціалістом якоїсь системи знань, скільки у вихованні в ньому певного добровільного вірнопідданства партії, у вихованні готовності ви¬конувати інструкції низового партійного комітету чи центрального органу партії. Питання про журналістську майстерність у такій школі журналістики не стоїть. Головний предмет вивчення складають партійні постанови та виступи партійних лідерів, у текстах яких відшукуються як від¬повіді на філософські, буттєві проблеми, так і безпосередні вказівки до дії.

Саме на таких засадах була сформована журналістська освіта в республіках колишнього СРСР (включаючи, зрозуміло, й Україну) і зараз продовжує зачитатися на Кубі, в Північній Кореї та в деяких інших країнах.

В цій школі на мою думку не має свободи. Свободи преси, свободи слова. Тобто ЗМІ у цій системі партійні, і вони не можуть щось сказати від себе, а повинні говорити тільки те що піде на користь правлячої партії. І саме тут видно що журналістика більш підкорена теоріі ніж практики, бо освіта у цієї системі полягає не стільки у набутті якихось спеціальних знань, а у вихованні, у політичному вихованні, а сперечатися із політиками не те що тоді а і зараз дуже важко і небезпечно. І якщо людина на таке йде, то ій треба бути дуже обережною, і слідкувати за кожним своїм словом, за кожною фразою, і за кожне «між строками».

Прийшов час розібратися ким повинен бути журналіст інформатором чи аналітиком. І звісно для цього треба для себе зрозуміти що включає у себе сфера інформатора, а що аналітика. І насамперед відповісти на питання-що для вас важливіше просто інформувати, або висвітлювати свою думку або спиратися на власні емоції.

Школа виховання інформатора поширена в частині країн Західної Європи, переважно на її півночі: Англія, країни Скандинавії. З Великобританії ця традиція поширилася й у США. Домінанта цієї школи полягає в сповідуванні гасла: журналіст працює з фактами, а не коментарями. Його обов’язок — всебічно висвітлити перед реципієнтом факт, але витлумачувати, пояснювати цей факт — не його завдання. Це мають робити фахівці (високопоставлені урядовці, політичні діячі, письменники, науковці та ін.), спеціально запрошені журналістом для цієї місії. Журналіст зобов’язаний інформувати і не зобов’язаний пояс¬нювати. Він завжди повинен пам’ятати, що в суспільстві є фахівці в кожній галузі життя — політиці, економіці, культурі, спорті, екології, науці, — які завжди глибше за нього знають певну проблему і можуть дати їй більш кваліфікований, ніж він, коментар.

Зараз школою інформаторства на мою думку займається сфера новин, інформаційних новин. Люди які розповідають про новини є інформаторами, інформаційними службами. Тобто інформаційна теза в нас все таки залишилася. Вона є, і буде тому що про новини в нашому місті, в світі, в Україні ми завжди хочемо знати.

Саме для мене це дуже мало Мені хочеться розповідати щось мабуть менш серьйзне, емоційне, тому звісно я обираю школу аналітика, и я вважаю, що журналіст повинен бути і інформатором і аналітиком, але трохи більше все ж таки аналітиком.

І саме зараз я вам розповім про школу аналітика.

Школа виховання аналітика поширена в частині країн Західної Європи, переважно центральної та південної: Німеччина, Франція, Іспанія. Наприклад, головна вища школа з підготовки журналістів у Німеччині називається Німецький інститут публіцистики, в самій назві ототожнюючи журналістику з найбільш аналітичним родом діяльності фахівців мас-медіа — публіцистикою.

Ну що ж у нас є школа аналітика і школа інформатора і саме зараз я б хотіла вам розповісти що для мене журналістика, чому я вступила саме на цю спеціальність і ким я хочу бути у журналістиці.

Якщо говорити відверто то я завжди хотіла мати творчу за характером професію, у якій я можу достатньо реалізувати всі свої ідеї, здібності, я вважаю що у журналістику я зможу вкласти усі свої амбіції і розкрити весь свій потенціал. В мене є таке бажання зробити журналістику найяскравішою, мабуть не такою яка вона є зараз, щось додати у неї, якось прикрасити.

Взагалі я на цю спеціальність прийшла дуже таким тернистим шляхом. Я навіть у школі не хотіла бути журналістом, я хотіла бути юристом, і так сталося що після дев’яти класів я вступила у Механіко-металургійний технікум, на спеціальність «Бухгалтерський облік». Але ніколи в мене не було здібностей до математики. Чому я це зробила? Тут є дуже багато причин- може просто не хотіла залишатися у школі, може батьки порадили, а може це була доля. Коли я там вчилася я розуміла що це не моє, я вчилася, дуже старалася, було нелегко але мені допомагало те, що від початку до самого кінця я всім і у першу чергу собі казала що все одно я не буду бухгалтером, я буду юристом, а дві спеціальності ніколи не бувають зайвими. Але так сталося що коли я зайшла у МГГУ у черговий раз моя увага впала саме на журналістику, в мене якось серце частіше забилося, щось мабуть у душі перевернулася, і тоді я зрозуміла, що я можу стати щасливою тільки з журналістикою. Мабуть це доля.

Є ще одна причина чому мій вибір пав на журналістику. Я завжди дуже любила музику і зараз люблю, дуже люблю співати, і мені здається що музика це все моє життя, звісно зараз вагоме місце у моєму житті займає журналістика, і я побачила декілька спеціалізації, тобто ким можна бути, закінчивши базовий рівень, рівень бакалавра, і я одразу побачила таку спеціалізацію як «Радіо і тележурналістика. І зрозуміла ким я можу бути у журналістиці.

Для мене журналістика це такий невідкритий мир та простір. Звісно мені у журналістиці хочеться спробувати все, тобто спробувати себе на радіо, телебаченні, у написанні статей, хочеться спробувати себе у журналістському розслідуванні.

Взагалі це дуже цікава професія. Цікаве навіть те що ти начебто маючи одну спеціальність, розкриваєшся у дуже багатьох сферах. Бо журналісту треба знати все. І історію, і літературу, і політику і шоу-бізнес, а також ще є економіка і дуже багато цікавих сфер. Журналістика мені подобається ще й тим що вона зв’язана із психологією, комунікацією, акторською майстерністю, тобто дуже багато сфер є у журналістиці.

Це дуже добре коли ти висловлюєш свою думку, красиво, яскраво пишеш, і іноді це людям допомагає. Як приємно коли прослухавши якусь твою передачу, або прочитавши твою статтю людина розуміє щось нове для себе, і дивиться на мир вже іншими очима. Це дуже благородна справа допомагати людям, гарно робити свою справу і бути щасливим у своїй професіі.

Я вважаю що людина повинна прокидатися з посмішкою думати що зараз вона піде на роботу і засинати з думками що все буде добре, і завтра вона знову піде на свою улюблену роботу. Це не дуже гарно, навіть зовсім не гарно коли людина не полюбляє свою роботу, бо вона не може достатньо виразитися у ній. І не може бути достатньо щасливою. Звісно є жінки які не працюють, які займається господарством, але от саме для мене мало вийти заміж, народити дитину і все. Так дівчина може виразити себе як жінка, як мати, але вона повинна і у професії довести свої сили і показати що вона може працювати і що вона може любити свою роботу.

Це тільки моя думка, а мабуть іще думка усіх кар’єристів, яких не так вже і багато серед жінок.

Для мене зараз журналістика це все, зараз це все моє життя, і у журналістиці я дуже багату увагу хочу приділити тележурналістики і радіожурналістики

Анна Кондратьева





Ваше жилище должно отличаться оригинальностью или индивидуальностью. Красивый интерьер квартир будет способствовать хорошему самочувствию и получению только положительных эмоций.


Комментарии

3 комментария к “Якою має бути журналістська освіта”

ALEX911

це мислення справжнього журналіста)))))))) молодець……..!!!! я цього року також хочу вступати до інституту журналістики КНУ ім. Шевченка. Я вважаю, що ця професія дає змогу розкрити увесь свій творчий потенціал. Журналістика — це шлях до внутрішньої гармонії, це покликання. ЖУРНАЛІСТИКА — ЦЕ СТИЛЬ ЖИТТЯ)))

Опубликованно: 4 июля 2010 в 21:58

Анна

ALEX911 -Добрий день, дякую вам за коментар, мені дуже приємно це чути,я вважаю що журналістика-це життя, і хочу побажати вам успіхів, сподіваюся,що все у вас вийде

Опубликованно: 18 июля 2010 в 11:11

Світлана

Пані Анно, перепрошую заздалегідь, та я вважаю, що для початку Вам слід стати грамотною людиною, а вже потім думати про журналістику. Висловлюйте більше своїх власних думок, матеріалів, адже легко можна встановити, де Ваша думка (котра вимагає логічності викладу, до речі), а де чисто передерті думки. Вважається, що для журналіста некоректним є перебирання чужих, самостійно не осмислених думок, а Ваша стаття містить приблизно 70% чужих висловів. Одним словом, шановна пані Анно, повчіться трішки і, думаю, у Вас все буде гаразд. І додам наостанок, що висновок про те, що журналістика — стиль життя, забарвлений якимось абсолютно непотрібним, зайвим пафосом. Хист до журналістики — дар, талант, вміння тощо, та аж ніяк не стиль життя. Стиль можна обрати, а талант він є, або його немає. Щасти Вам, Аню.

Опубликованно: 21 декабря 2010 в 23:44

Комментировать

 
(Не публикуется)
(Пример: www.qli.ru)
Сообщение