Віщує вітер зміни нам,

Які вони, поки не зрозуміло,

Але ми віримо, що там

Все буде затишно і щиро.

Ось вийду я і подивлюсь

У небо чисте і безкрає

І піснею в природі розійдусь,

Хай стрічкою над світом пролунає.

І знов згадаю, як колись

У полі квіти я збирала,

Дитинство кликало: «Спинись!»

Щоб мене потім не благала.

А я все далі, далі плила

По річці буднього життя

І майже школу закінчила-

Це мої кращії літа.

Так хочеться закрити очі,

Відчути спогадів тепло,

Пройтися знов по тому боці,

Де кличе серденько – воно.

Воно так б»ється і співає,

Воно так манить знов туди

І музика весела грає,

А шлях шепоче: « ні та ні».

Ось свічка ледве-ледве гріє

І я закінчую писать.

Моя душа тихенько ниє,

А нічка просто манить спать.

(с) Солодка Анастасія